З цієї історії розпочала свій виступ на Business Wisdom Summit Марта Левченко, засновниця міжнародного центру “Місто Добра” і благодійного фонду “Я майбутнє України”. Вона підкреслила, що інколи важливе рішення — це сказати дитині: “Далі буде інакше”. У нашому житті є речі, які не варто відкладати, адже для деяких дітей відкладання може означати втрату шансу.

“Часом між словами “негайно” і “занадто пізно” стоїть життя дитини. Тому ми приймаємо визначальні рішення без зволікань: не завтра, не після погоджень, а зараз”, — зазначила Марта.

Швидкість і видимість як нові критерії життя

У контексті “Міста Добра” швидкість не є управлінською перевагою, а критично важливим фактором. Коли йдеться про евакуацію, лікування чи реабілітацію, час втрачає статус ресурсу та стає ризиком. Цей підхід виходить за рамки оперативних рішень і трансформується в оцінку видимості дитини в системі.

“Існують слова, що лякають більше, ніж “горе” або “втрата”. Це “нічий”, “невидимка”, “не варт”, “безнадійна”, — вказала Марта.

Ці терміни не лише описують емоції, а й відображають статус, і саме цей статус часто визначає, чи отримає дитина шанс на підтримку. На цьому етапі “Місто Добра” виступає як відповідь на проблему не лише з браком часу, а й з відсутністю уваги до життів, які можуть випасти з поля зору.

Маршрутом життя

Одна з ключових змін, про які говорить Марта Левченко, полягає не в масштабах, а в логіці. “Місто Добра” — це не просто місце для дітей, а маршрут, яким їх ведуть через різні етапи: від евакуації до лікування, від лікування до реабілітації, а згодом до повноцінного життя.

Принцип, який тут закладений, полягає в несприятливості до створення залежності від допомоги. “Ми інвестуємо в здатність людини жити самостійно”, — це основа інфраструктури майбутнього.

Переосмислення паліативу

“Дім метеликів” — це дитячий хоспіс “Міста Добра”, який розглядає паліативну допомогу не як фінальну стадію, а як важливу підтримку в продовженні життя в межах можливого.

“Паліативна допомога — це не про останок життя, а про щоденну перемогу життя, адже дитина — це не діагноз”, — зазначила Марта.

У цьому середовищі медицину поєднують з життям: тут поряд з медичним обладнанням — музика, терапія, святкування днів народження і щоденні радощі, що складають базовий стандарт перебування поряд із дитиною.

Як працює система, що тримається без гарантій

Система “Міста Добра” організована як постійний процес щоденної взаємодії, а не як сукупність окремих проєктів чи разових рішень. Вона охоплює евакуацію з небезпечних територій, супровід дітей у лікуванні та реабілітації, а також програми підтримки жінок, які вчаться новим професіям і отримують можливість нового старту.

Це сотні людей, які щодня працюють, і тисячі дітей, які отримують допомогу.

“За нами стоять звичайні люди, тисячі маленьких рішень”, — підкреслила Марта Левченко.

Ця модель відрізняється від традиційних централізованих підходів: тут важливі не одиничні великі рішення, а постійні дії, які формують стабільність системи.

Особливо важливими є історії дітей, які раніше вважалися “поза системою” або “складними випадками”. У цій моделі вони застосовуються до соціального і освітнього контексту, що змінює не лише результат для дітей, а й логіку системи — від фіксації проблеми до відновлення життєвого шляху.

“Місто Добра” прагне змінити логіку реакції суспільства на тих, кого зазвичай не помічають. Воно базується на принципах, які пропонують новий підхід до допомоги: швидкість у критичних ситуаціях; маршрут замість разових втручань; гідність замість ярликів.

Наприкінці ця модель спрощує, проте у той же час ускладнює питання: чи зможемо ми створити таку систему, в якій жодна дитина не починає свій шлях зі слів “ти нікому не належиш”?